Євгенія Аратовська: Як бажання жити у чистому світі перетворилося на успішний екопроєкт

Євгенія Аратовська, засновниця “Україна без сміття”, створила справжній екологічний рух, який починався з особистого прагнення бачити чисте довкілля. Її історія – це приклад того, як із дитячих спогадів про чистий Крим та розпачу від забруднення виріс проєкт, що змінює культуру поводження зі сміттям в Україні та за її межами.

– Євгеніє, як у тебе винокло виникло бажання зробити проєкт “Україна без сміття”?

– Від особистого усвідомлення і бажання бачити чисте довкілля, відпочивати в чистоті стали каталізатором і питанням “А що я можу зробити як громадянка?” І я почала шукати варіанти, як сортувати сміття. І коли я їх знайшла, я зрозуміла, що там клієнт сервіс дуже поганий і мало хто дійде до результату. Це поїдь до пункту приймання, і якщо він працює, то тобі пощастило трошки. Але там погано пахне і не зрозумілий контингент. Туди я з дітьми не піду. Які інші варіанти – це баки для сортування? Бачу, як сміттєвози усе перемішують. Виходить, що я хочу піклуватися про довкілля, але рішень зрозумілих, зручних, гарантованих немає. Від відчуття розпачу і бажання це зупинити –  почався проєкт “Україна без сміття”. Це приклад ситуативного лідерства і мабуть, пошуку кращої моделі. І ця модель була згенерована запитом однодумців, громадянським суспільством. Не бізнесом класичним і не владою.

– Розкажи про сортувальну станцію “Україна без сміття”

– Мало поставити баки, мало поставити станцію. Люди звичайно принесуть багато різних відходів, але якщо ти не знаєш, куди ці відходи потім передавати, то це дурна витівка. Тому, коли я думала, як створити станцію, я думала що ми будемо приймати, які місткості, як ці місткості облаштувати, щоб було зручно їх перевантажувати, це ж про зручність. Спершу я просто гуглила – “Куплю поліпропілен”, я телефонувала, запитувала деталі й часом це були такі заготівельні бази, досить великі і професійні. Коли вони чули від мене запит, вони були здивовані, кажуть: “У вас чисті, серйозно?”, “та не вірю!”. І я то знала, що білу пляшку, наприклад можна переробити, але її не приймають в пунктах приймання, бо там почало смердіти, треба ж навчити людину мити ці пляшки. А тоді баки навчити мити. Ми навчили. І ми переконали заготівельників, що у нас буде чисте і у нас буде спресоване, не буде ніяких ризиків, і вони почали потроху з нами працювати. До цього вони ці фракції не брали, бо ніхто не міг їх здати в нормальній якості.

– Як ти навчила людей до того, що ви приймаєте чисту сировину і не їм платять, а вони?

– Це насправді в людей усе по-різному. Але однозначно це все висока мотивація до змін. Є, наприклад одна людина, як я. Я люблю природу, чисте довкілля. Хочу, щоб мої діти мали доступ до чистого довкілля. Я вважаю, що брудне довкілля це небезпечно для здоров`я і я як чесна, порядна людина, яка рефлексує, я зрозуміла, що мені тоді і свою поведінку треба поміняти.

– Скільки зараз людина платить за те, щоб приїхати до вас на станцію і здати свою вторинну сировину?

– Ми працюємо за принципом абонемента. Як в клубах, які несуть витрати на оренду, на зарплату команди, світло. Ми не можемо розраховувати, що людина до нас прийде і розрахується по факту візиту. Тому ми беремо абонентську плату. Це допомагає нашій ком’юніті ставати якіснішою. А наші капсули будуть чекати наших гостей у дуже гарному стані. Завжди чистенькі, прибрані. Це коштує 250 грн на родину на місяць. А підключаємо ми абонемент на 3 місяці. Тому що нам важливо, щоб людина з нами пішла на довгу дистанцію. Бо місяць – це дуже мало, щоб сформувати звичку. Три місяці – людина вже ментально готова до того, що я сортую і я готуюся сюди приїжджати.

– А як мотивувати інших людей, щоб вони стали колом однодумців?

– Усе починається з такої зрозумілої комунікації на сторінці де ми пишемо якусь тему. Де давайте ось так. Які у вас думки? І починається обговорення. На цьому обговоренні можна почитати багато різних коментарів. Хтось починає захищати, казати так це правда, нарешті з’явилося місце де можна сортувати. Все прийду. Хтось каже, та ну що за маячня і мені за це не заплатять? І вже до цієї людини приходять ці наші адвокати, нашого проєкту вболівальники та починають їм це все пояснювати. Тобто, коли це все виносиш на загальний майданчик – є комунікація.. То часом і тобі не треба багато доводити – це роблять інші люди, які це вже так роблять. Але це тривалий процес і я не знаю магічної пігулки, як так прям зробити, щоб усі почали сортувати.

– Коли ти зрозуміла, що УБС – це успішний проєкт?

– Коли ти тільки починаєш і не знаєш чого чекати й в тебе досвіду в принципі не було створення проєктів, а потім бачиш приходять люди – то і в мене був іноді такий подив, що я думала, що я так би не змогла б. Люди приїжджають з 5 торбинами та проводять по 40 хвилин, розкладають усе. І я дивлюсь на цих людей, як на Атлантів, які таку роботу важку роблять. Я насправді думала не про успіх, а про те, що це розростається в таку серйозну спільноту, якою треба опікуватися і я не маю права кинути її. Якщо я втомлюся, якщо я вигорю, з’являться якісь життєві обставини – я вже не маю права це кинути. Що стільки людей в це вірять, вкладаються, свій час приділяють. Зараз це вже справа життя, де ти супер відповідально піклуєшся, щоб проєкт був стабільним, існував, розвивався, збільшував обороти й кількість людей, яка нас відвідує збільшувалась.

– Це вже зараз бізнес?

– Це вже зараз бізнес! Так ми є прибутковими саме в такому питанні нашої підприємницької діяльності. Єдине, що я досі хвилююся, що це не прогнозований попит. Бо ми працюємо у сфері поведінкової економіки. І сьогодні до нас прийшла необхідна кількість людей, купили послуги. Завтра змінилися обставини, на електроенергію підняли ціни, паливо припинили продавати, людина не може доїхати, і ми в загрозливому становищі. Тобто – це не хліб, який купують кожен день. Це не якісь там послуги пошти, коли треба щось відправити щось забрати.

– Розкажи, що саме зараз ви сортуєте?

– Ми сортуємо всі вторинні ресурси. Це 4 види матеріалів і це пакування. І пакування здебільшого для харчових продуктів, а також для техніки й електроніки. Ми не приймаємо небезпечні відходи. Тобто це виключно побутові. Скло, усі види скла, окрім будівельних відходів, папір, усі види паперу, все крім пластику з ПВХ. Пластик – це переважно ПВХ (полімер вінілхлориду, основою для отримання якого є ацетилен. Вінілхлорид вже давно зарекомендував себе як одна з найважливіших хімічних сполук), він токсичний і практично по всьому світі він не переробляється. Його можна поки що тільки накопичувати, поки людство не знайде якоїсь більш безпечної технології.

– Чи всю вторсировину можна утилізовувати в Україні?

– Так абсолютно усю. Є підприємці, які просто закуповують частину відходів  із-за кордону, або у вигляді гранули переробленої, і використовують. Вони не вірять, що ми можемо в Україні збирати матеріал високої якості, не брудний, не зі смітників.