Вода як зброя

Війна як отруєне середовище. “Сьогодні я слухала виступ, після якого важко дихати. Професор Марк Зейтун, експерт із водної безпеки та генеральний директор Geneva Water Hub, на конференції в Женеві говорив не просто про воду. Він говорив про те, як вода перетворюється на зброю” – каже засновниця Glossary Eco Foundation, науковиця Анастасія Цибуляк.

Вода = зброя.

Це не метафора. Це реальність, яку переживають багато країн під час збройних конфліктів.Він згадував Грузію, Югославію, Південний Ліван, Газу і, звісно ж, Україну і Херсонську область. Каховська ГЕС: екоцид, який міг бути передбачений. Підрив Каховської ГЕС — один із найбільших актів екологічного тероризму в сучасній історії. Це не просто вода, що затопила будинки та змила врожай. Це не просто десятки тисяч людей, які залишилися без питної води.

Це катастрофа, яка була спланована.Такі акти завжди мають довгострокові наслідки. Земля більше не родитиме. Питна вода стане отрутою. Люди, які не загинули від вибуху, можуть вмирати від інфекцій та нестачі ресурсів. Так, як це відбувалося в інших конфліктах, де воду навмисно змішували з кров’ю та гноєм.

Це історії, які повторюються. Марк Зейтун нагадав, що це не нова тактика:

• У Югославії колодязі використовували як масові могили, щоб не просто знищити людей, а й зробити неможливим повернення життя у ці місця.
• У Газі вода вже давно несе не тільки життя, а й смерть. Вона змішана з нечистотами, антибіотикорезистентними бактеріями, бідністю, страхом і зневірою.
• У Південному Лівані інфраструктуру водопостачання бомбили навмисно, щоб люди не мали змоги вижити.

Війна — це не лише зброя.Це ще й хвороби.

Коли зникає чиста вода, з’являється щось страшніше за кулі. Це дизентерія, гепатит А, холера та інші інфекції, які швидко поширюються, бо немає можливості дотримуватись елементарної гігієни. “Якщо тебе не вб’є уламок, тебе доб’ють мікроби. Якщо не вони — інфекція. Якщо виживеш — токсини. Все це — на роки. І все це — цілком передбачувано.” — каже Марк Зейтун, професор із досліджень у галузі водної безпеки.

Гігієна як останній рубіж людяності. Навіть під бомбардуваннями інженери у Газі намагаються хоча б розділяти труби з водою та каналізацією, розуміючи, що вода без гігієни стає зброєю масового ураження. А я думаю про Каховку. Про українських інженерів, які намагались відновити подачу води. Які загинули, намагаючись зупинити руйнування. Про людей, які залишились без води. Про землю, яка більше не родитиме. Про людей, яких це вб’є — не сьогодні, але з часом. Це не просто війна. Це екоцид.Це не просто порушення законів війни. Це зневага до життя як такого. Вода — це не просто ресурс. Це тест на людяність. І світ цей тест сьогодні з тріском провалює.

Як змусити агресора відповідати за екологічні злочини?

У багатьох постконфліктних ситуаціях тягар відновлення водних екосистем та інфраструктури повністю лягає на постраждалі країни, тоді як агресори часто уникають відповідальності. З огляду на події в Україні — зокрема, руйнування Каховської ГЕС та забруднення річок — як наукова спільнота може сприяти створенню міжнародних механізмів, що зобов’язують держав-агресорів компенсувати екологічну шкоду та брати участь у відновленні зруйнованих водних систем? Чи існують шляхи перетворення наукових знань на юридичні або дипломатичні інструменти для притягнення таких держав до відповідальності?

Професор Марк Зейтун відповів: «Притягнення агресора до відповідальності за екологічні злочини залежить від геополітичної ситуації та наявності політичної волі. Якщо конфлікт завершено й існують процеси примирення та визнання завданої шкоди, відновлення довкілля стає питанням часу та значних ресурсів. Він згадав про підрив Каховської ГЕС, зазначивши, що такі організації, як Justice Rapid Response, надають юридичну підтримку для аналізу подібних випадків. Однак, створення політичної волі залишається ключовим фактором, і це складне завдання, яке потребує значних зусиль та часу».

Створення політичної волі — ключовий фактор, який потребує зусиль і часу.

Україна вже платить ціну за цю війну.