Про що мовчить економіка: чому сталий розвиток неможливий без прав людини

Цей текст — спроба простою мовою пояснити основні ідеї моєї наукової статті «Ринкова домінанта досягнення сталості: макроекономічні канали забезпечення права на розвиток в умовах міжнародної співпраці». Її було опубліковано у фаховому журналі «Економічний простір», №3 (195), 2025 року. Сьогодні у світі багато говорять про сталий розвиток, кліматичну нейтральність, зелений перехід. Але рідко згадують про одну ключову річ: економіка повинна працювати не лише на прибуток, а й на людину. Інакше — вона втрачає сенс.

Багато країн донині оцінюють свій успіх через зростання ВВП. Але чи відображає це зростання реальний добробут людей? Насправді — ні. Бо економіка може зростати на папері, а в реальності — зростає нерівність, погіршується доступ до базових послуг, люди втрачають стабільність. Ми часто забуваємо: економічні показники — це не про щастя і гідність.

Чому важливе право на розвиток? Право на розвиток — це не абстракція. Це право кожної людини на доступ до знань, охорони здоров’я, гідної праці, безпечного довкілля, стабільного майбутнього. Це те, що визначає рівень життя, а не просто зарплату чи субсидії. І саме це право часто порушується, коли уряди або міжнародні організації ухвалюють рішення, керуючись виключно економічною доцільністю. Наприклад, коли під виглядом інвестицій дозволяють видобуток корисних копалин, що отруює воду та ґрунти. Або коли рятують банківський сектор, але не вкладають у лікарні чи освіту.

Кризи як тест на людяність. Економічні кризи — як лакмусовий папірець. Вони показують, для кого насправді працює держава. Якщо в період рецесії люди втрачають роботу, не можуть оплатити лікування, а уряд рятує лише великі корпорації — це вже не про розвиток, а про виживання. У дослідженні я показала, як різні типи криз — валютні, фінансові, торговельні — по-різному б’ють по країнах. І найвразливіші — завжди ті, хто вже був у складних умовах. Саме тому під час ухвалення економічних рішень потрібно враховувати людський фактор: як це вплине на родини, на громади, на молодь, на людей з інвалідністю, на тих, хто живе у сільській місцевості.

Зелений перехід — не завжди справедливий. Ми всі хочемо жити в чистому довкіллі. Але перехід до низьковуглецевої економіки також має бути справедливим. Якщо зелені податки збільшують витрати для домогосподарств, а прибутки залишаються в руках великого бізнесу — ми лише поглиблюємо бідність і нерівність. У статті я аналізую, як правильно розподіляти доходи від зелених податків. Наприклад, направляти частину цих коштів на підтримку вразливих сімей, а не лише на дотації «зеленим» корпораціям. Це дозволяє не лише зменшити викиди, а й посилити соціальну справедливість.

Людиноцентрична економіка — ключ до сталості. Сталий розвиток — це не просто модне словосполучення. Це системна стратегія, в основі якої мають бути люди. Доступ до води, освіти, медичної допомоги, справедливого ринку праці, екологічно безпечного простору — усе це формує так званий людський капітал. І саме він є основою економіки, здатної витримати виклики XXI століття.

Що далі? Світ не стоїть на місці — з’являються нові інструменти прогнозування. Наприклад, система «International Futures», яка дозволяє аналізувати, як саме різні економічні, екологічні та демографічні чинники впливають на життя суспільства. Ці дані допомагають будувати політики, які не шкодять, а навпаки — створюють майбутнє, в якому хочеться жити. Ми всі маємо об’єднатись навколо спільної мети: створити світ, де економіка працює на людину. Де право на розвиток — не декларація, а реальність. І де сталий розвиток — це не баланс прибутку й витрат, а гармонія між людиною, природою та справедливістю.

Повна версія статті опублікована у журналі “Економічний простір”, №3 (195), 2025 р.