Як міжнародні ринки води стають частиною зеленої трансформації

У своїй науковій статті «Міжнародні ринки води в умовах зеленого переходу: регуляторні механізми управління забрудненням водних ресурсів» докторка економічних наук, професорка Українсько-Американського університету «Конкордія» та засновниця Glossary Eco Foundation Анастасія Цибуляк порушує одне з ключових питань сучасної економіки: якою буде роль води у глобальній системі ресурсів в умовах зеленого переходу?

Вода як елемент глобального економічного балансу.

У своїй роботі я розглянула, як формуються нові міжнародні ринки води, які вже сьогодні впливають на екологічну політику, торгівлю, технології та геополітичні рішення. У світі, де зростає дефіцит прісної води, її розподіл перестає бути виключно внутрішнім питанням кожної держави — і перетворюється на інструмент міжнародного впливу.

У статті запропоновано чітку типологізацію сучасних водних ринків:

• ринок водоохоронних і водозберігаючих технологій, включно з інноваційними системами моніторингу та повторного використання;
• ринок водомісткої продукції, який формує глобальний обіг так званої «віртуальної води»;
• ринок прав на використання і забруднення водних ресурсів, що функціонує на принципах екологічної відповідальності;
• ринок альтернативних джерел водопостачання, включаючи опріснення, збір дощової води та обробку стічних вод.

Віртуальна вода як економічний інструмент.

Центральне місце в дослідженні займає концепція «віртуальної води» — обсягів води, які використовуються при виробництві товарів, що потім експортуються. Таким чином, країни фактично «експортують» або «імпортують» воду разом із продукцією — наприклад, аграрною.

Цей феномен уже сьогодні змінює підходи до продовольчої та водної безпеки, адже дозволяє перерозподіляти водні ресурси без фізичного транспортування води. Водночас він створює нові залежності, де країни-експортери стають постачальниками стратегічного ресурсу, навіть не завжди усвідомлюючи це.

Ринки прав на воду: як формується нова регуляція.

Я також аналізувала міжнародний досвід регулювання забруднення водних ресурсів. У низці країн, зокрема в США, Австралії, Німеччині та Фінляндії, уже діють ринки екологічних квот, які дозволяють підприємствам купувати і продавати права на використання чи забруднення води. Це формує нову модель економічної відповідальності за шкоду довкіллю. Окремо розглядаються правові механізми відшкодування збитків та ролі держави у формуванні регуляторних рамок для таких ринків.

Альтернативні джерела води: промислова і стратегічна необхідність.

У публікації розкривається потенціал альтернативних джерел води, таких як:

• опріснення морської води;
• збір дощової води для повторного використання;
• очищення та рециклінг міських і промислових стоків.

Ці рішення вже активно впроваджуються у Сінгапурі, Ізраїлі, ОАЕ, Південній Кореї — і, на думку авторки, мають бути частиною національних стратегій країн, які стикаються з наслідками кліматичних змін і водного дефіциту.

Вода і зовнішня політика: як формується нова дипломатія.

Закцентую на тому, що доступ до води вже сьогодні перетворюється на частину дипломатичних переговорів і міждержавних угод. Так звану водну дипломатію вона визначає як новий формат міжнародної співпраці, де доступ до водних ресурсів — це і питання національної безпеки, і простір для кооперації, і потенційне джерело конфліктів. Зелений перехід неможливий без ефективної та справедливої системи управління водою — як у межах держав, так і у глобальному масштабі. Для України це питання не лише екологічної адаптації, а й геоекономічної позиції — зважаючи на її аграрний експортний потенціал та доступ до водних ресурсів.